Права пацієнтів:

                Права пацієнта в Україні регламентовані рядом нормативних актів, Конституцією України, Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року № 435 - IV (далі - ЦК) та Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ , що взяті за основу.

            Таким чином кожен пацієнт, який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій, пацієнт також має право вимагати заміни лікаря. Пацієнт, який не бажає продовжувати лікування у конкретного лікаря, має звернутися з відповідною письмовою заявою на ім'я головного лікаря закладу охорони здоров'я. Заява обов'язково повинна містити наступну інформацію: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, суть прохання з обґрунтуванням необхідності заміни лікаря. Заява має бути підписана пацієнтом із зазначенням дати. Керівник лікувального закладу зобов'язаний відреагувати на таке звернення в строки, передбачені чинним законодавством, а саме статтею 20 Закону України "Про звернення громадян" . 

            Законами та нормативно – правовими Актами також встановлені наступні права пацієнта:

-право на рівний і справедливий доступ до медичної допомоги;
-право на безпечну  і якісну медичну допомогу;

-право на фізичну і психічну цілісність і недоторканність;
-право на одержання медичної інформації, що стосується особисто пацієнта;
-право виражати згоду, що ґрунтується на повній медичній інформації;
-право на вибір і відмову від медичного втручання ;
-право на конфіденційність;
-право на недоторканність особистого життя пацієнта та спілкування;
-право на дотримання норм медичної етики стосовно пацієнта;
-право на відшкодування збитків для здоров’я заподіяних при наданні медичної допомоги. 
-право на подання скарги і захист своїх прав.

 

Пенсія по інвалідності – право на її отримання:

            Інвалідність - це стан, при якому є обмеження в дієздатності, пов'язані з розумовими, психічними, фізичними або сенсорними проблемами людини. Залежно від ступеня тяжкості обмежень такі люди зараховуються до певної групи, кожна з яких має свої особливості і пільги. Для підтримки непрацездатних громадян державою оформляється пенсія по інвалідності. Виплати по ній здійснюються відповідно до встановленої групи.

Вік людини ніяк не впливає на отримання інвалідності. Статус може бути присвоєний як літній людині, так і новонародженому. Встановлення інвалідності здійснюють державні установи за результатами медичної експертизи. Умови та порядок проведення останньої визначаються на вищому державному рівні. Людина, визнана інвалідом, отримує групу (I, II або III) ,статус дитина інвалід або інвалід з дитинства залежно від тяжкості та виду захворювання або травми.  Інвалідність настає через захворювання, наявність вроджених або набутих дефектів, наслідків травм, в результаті яких дієздатність обмежена.

Перелік захворювань та порядок встановлення груп інвалідності проводиться відповідно до затвердженої  до Інструкції  про встановлення груп інвалідності - Наказом МОЗ України № 561 від 05.09.2011р.  (детальніше http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1295-11)

Право на отримання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам

            Відповідно до Конституції України, держава  гарантує   інвалідам  з  дитинства  та  дітям-інвалідам  право  на матеріальне забезпечення  за  рахунок  коштів  Державного  бюджету України  та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.

            Порядок, строки та виплати передбачені ЗУ « Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам». Не рідко виникають запитання, а з чого ж почати? - не варто панікувати, а слід посилатися на ст.8 цього закону (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2109-14 ), яка чітко визначає  порядок звернення за призначенням державної соціальної допомоги.

            Варто зауважити , що для призначення державної соціальної допомоги існує низка медичних показань, що  дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років.  Даний перелік затверджено  Наказом МОЗ України, N 454/471/516 від  08.11.2001р .

Для ознайомлення з переліком, що дають право на отримання державної соціальної допомоги … (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1073-01 ).

 

Право на отримання дострокового виходу на пенсію в зв’язку з вихованням дитини інваліда.

             Відповідно до ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 ) жінки, які народили п’ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти «є» і «ж» статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії.

            Відповідно до розділу XV Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 ) жінки, які народили п’ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

            Пенсійний фонд при відмові у наданні пільгової пенсії кожен раз посилається на те, що оскільки  немає лікарської довідки про те, що захворювання, котре  призвело до інвалідності  дитини, мало місце до  досягнення нею шестирічного віку, то пенсію призначати підстав немає. Потрібно зазначити, що жодним законом надання такої довідки не передбачено і безпосередньо закони, які регулюють цю сферу не ставлять вищезазначений факт, як умову надання пільгової пенсії.

            Зважаючи на недосконалість судової влади в Україні, при зверненні людей з позовами про неправомірність дій Пенсійного фонду України - суди здебільшого постановляють рішення не на користь позивачів. На сьогоднішній Українською Гельсінською спілкою з прав людини направлено запит до Пенсійного фонду щодо надання роз’яснень своєї позиції, а отже ця історія напевно буде мати своє продовження.

           

Встановлення інвалідності

            Відповідно  до закону України “Про реабілітацію інвалідів в Україні“ (http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2961-15) для встановлення інвалідності  медико-соціальна експертиза повнолітніх осіб проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів.

            Огляд повнолітніх  осіб   з   порушеннями   стану   здоров’я, інвалідів (за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу),  дітей з порушеннями стану здоров’я  та  дітей-інвалідів проводиться   після   проведення   діагностичних,   лікувальних  і реабілітаційних  заходів  за  наявності  даних,  що  підтверджують стійкий   розлад   функцій   організму   у  зв’язку  з  фізичними, психічними,   інтелектуальними    та    сенсорними    порушеннями, зумовленими захворюванням,  травмою (її наслідками) або вродженими вадами.

            Залежно від  ступеня  стійкого  розладу  функцій   організму,  зумовленого захворюванням,  травмою (її наслідками) або вродженими  вадами,  та можливого обмеження життєдіяльності при  взаємодії  із зовнішнім  середовищем  внаслідок втрати здоров’я особі,  визнаній інвалідом,   встановлюється   перша,   друга   чи   третя    група інвалідності.

            Перша група  інвалідності  поділяється  на  підгрупи  А  і  Б залежно від міри втрати здоров’я інваліда  та  обсягів  потреби  в постійному   сторонньому   догляді,   допомозі  або  диспансерному нагляді. 

            До підгрупи А першої  групи  інвалідності  належать  особи  з  виключно  високою  мірою втрати здоров’я,  надзвичайною залежністю  від постійного стороннього  догляду,  допомоги  або  диспансерного  нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування.

            До підгрупи  Б  першої  групи  інвалідності  належать особи з високою мірою втрати здоров’я, значною залежністю від інших осіб у  забезпеченні   життєво  важливих  соціально-побутових   функцій і які  частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування. 

            Особам у  віці   до 18 років лікарсько-консультативними  комісіями    лікувально-профілактичних   закладів   встановлюється  категорія  дитина - інвалід, а особам у віці до 18 років з виключно високою  мірою  втрати  здоров’я  та з надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших  осіб  і  які  фактично  не здатні до самообслуговування, категорія дитина-інвалід підгрупи А.

 

Розміри державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам

Державна соціальна допомога призначається у таких розмірах:

-          інвалідам з дитинства I  групи –  100  відсотків  прожиткового   мінімуму для осіб,  які  втратили працездатність;

-          інвалідам з  дитинства  II  групи – 80 відсотків прожиткового   мінімуму  для осіб,   які втратили працездатність;

-          інвалідам  з  дитинства III групи – 60 відсотків прожиткового  мінімуму  для осіб , які   втратили  працездатність;

-          на дітей-інвалідів  віком  до 18  років – 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Прожитковий мінімум визначається відповідно до Закону України “Про прожитковий мінімум” (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/966-14) та щорічно затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України і періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України.

            Розміри державної соціальної допомоги підвищуються у зв’язку із збільшенням прожиткового мінімуму. Державна соціальна допомога встановлюється в новому розмірі з дня набрання чинності законом про збільшення розміру прожиткового мінімуму.